Очі Бориса Георгійовича Василенка бачили десятки битв, а руки вистріляли не одну сотню патронів. Він – єдиний живий працівник «Гідросили», який брав участь у бойових діях Другої світової війни. Механік-водій, який вперше побачив війну під Ростовом зовсім юним хлопцем, а зустрів 9 травня 1945 року на трофейному «Опелі» неподалік Праги.
Війна! Скільки про неї говорять, пишуть, але жодна книга, жоден фільм не можуть точно передати ті жахи, які пережили люди, що бачили її. До кінця нам цього не зрозуміти, але можемо почути про це зі спогадів тих, хто боровся за перемогу.
Наш герой народився у 1924 році на той час Зінов’євську, але коли йому було 6 років, його сім’я переїхала до Бердянська.
Борис потрапив до армії у 1941-році, коли йому було всього 17 років. Спочатку був курсантом у Тбілісі, де вперше познайомився із військовою технікою.
Навчались тоді курсанти на машинах-«полуторках», а танки їм потрапляли до рук дуже рідко, щоб хоч трохи навчились водити серйознішу техніку. "Не пробули там і місяця, як за нами приїхав офіцер і забрав до Ростова...", - саме там наш герой вперше потрапив під бомбардування. Після були – Краматорськ та Свердловськ, у якому Бориса зарахували до розвідроти.
«МИ ВОЮВАЛИ НЕ З КРИКАМИ "ВПЕРЕД! ЗА БАТЬКІВЩИНУ!", МИ ЗАХИЩАЛИ БАТЬКІВЩИНУ ТИХО», – так описує бойові дії Борис Георгійович.
Перше своє поранення Борис отримав на Харківщині неподалік міста Ізюм, після чого самотужки доїхав до госпіталю і був направлений на лікування до Котовська.
Після лікування потрапив до піхотних військ, у складі яких ледь не загинув на передовій від ворожої кулі, яка пройшла крізь вухо. Добираючись до госпіталю, неодноразово потрапляв під бомбардування, проте зміг дістатись до медсанчастини. Пробув там близько тижня і після декількох спроб влаштувався до війська.
У складі з 6-ї танкової армії під командуванням генерала Кравченка брав участь у Корсунь-Шевченківській та Яссько-Кишинівській операціях. Визволяв Київ.
9 травня 1945 року наш герой зустрів неподалік Праги, керуючи трофейним «Опелем», на якому перевозив боєприпаси, після чого був направлений разом із військовою частиною на Далекий Схід, щоб допомогти у війні проти Японії.
Після війни Борис Георгійович повернувся до Бердянська, закінчив технікум, отримав освіту технолога з холодної металообробки і одружився. Працював на заводі «Дормаш» контролером ВТК (обов'язковий технічний контроль) 6-го розряду.
Назад до Кіровограда Бориса Георгійовича повернула любов його дітей до музики. Переїхали, оскільки у Бердянську не було можливості надати його донькам музичну освіту.
Влаштувався на «Гідросилу» у 70-х роках, спочатку працював контролером ВТК, через рік отримав підвищення і став начальником ВТК першого цеху. На цій посаді пропрацював 13 років, останні два роки на «Гідросилі» Борис Георгійович працював у ремонтно-механічному цеху, після чого пішов на заслужену пенсію у 62 роки.
На пенсії займався рибалкою, власними руками побудував гараж та будинок у Бердянську, возив на власній автівці дітей на море.
Секрет свого довголіття Борис Георгійович описує просто – він все робив власними руками та вів здоровий спосіб життя.
"За свої 94 роки я зрозумів одне: життя – це рух, любов до техніки ніколи не давала мені сидіти на місці", - розповідає Борис Георгійович, а як відомо, саме гідравліка є важливою складовою усіх машин і приводить техніку до руху.
